Створено: Неділя, 20 березня 2011, 12:09
Святе є святим – будьте як діти (1)

A218mЧитачам нашої веб - сторінки пропонуємо цікаву статтю двох василіанських ченців про Святе Причастя дітей, яка була щоправда написана 2005 року, але її зміст настільки актуальний, що корисно нагадати його відвідувачам нашої інтернет – сторінки.

Ієром. Анастасій Кабаль ЧСВВ, Ієродиякон Богдан ЧСВВ

 

2005 рік – Католицька Церква призначила на спеціальну призадуму над Таїнством Пресвятої Євхаристії. Також в нашій Церкві ми бачимо цілий ряд заходів та публікацій, які мають за мету піднести євхаристійне життя серед наших вірних. Між іншим в днях 24-26 червня, у м. Львові, відбувся перший в історії нашої Церкви Євхаристійний собор.

Ми можемо також запізнатися з різними статтями на тему Євхаристії. Очевидно все це має послужити піднесенні свідомості про Євхаристію, кращому зрозумінню її вартості в житті християнина. В нашій статі ми хочемо звернути увагу на проблему причастя дітей (перед 7 роком життя), а точніше їхнього виховання до щораз то більш свідомого причащання. Одночасно бажаємо зазначити, що подані нами практичні уваги, на нашу думку, можуть бути вказівками також для тих батьків, яких діти не прийняли Євхаристії при хрищенні і не беруть повної участі в цій тайні.

Наша Церква, так як і інші Східні Церкви знає практику уділяти Святе Причастя дитині зразу при хрищенні і миропомазанні. Про це говорить і Кодекс Канонів Східних Церков, який подаючи канонічні основи в цій справі, практичні принципи залишає для вирішення самим Церквам свого права вказуючи що о скільки сакраментальне впровадження в таїнство спасіння завершується прийняттям Пресвятої Євхаристії, то Пресвята Євхаристія повинна уділятись після хрещення і миропомазання якнайскоріше згідно з приписом партикулярного права власної Церкви свого права (кан. 697). Коли натомість їдеться про дальшу участь дітей у Пресвятій Євхаристії то згідно з Кодексом слід дотримуватися приписів літургійних книг власної Церкви свого права з застосуванням відповідних застережень (кан. 710). Хоча більшість Православних Церков зберегла цей цінний звичай причащати дітей, то однак в Східних Католицьких Церквах, в тому і в нашій, звичай цей бував з різних причин призабутим (в нашій Церкві його офіційно зніс Замойський синод 1720 р.). Як причину відкинення цього звичаю подається різні, – звичайно практичні. Ми не хочемо підносити тут питань практичних, – достатньо приглянутися довголітній практиці інших Східних Церков, щоб побачити, що без більшого зусилля можливо уникнути всяких ситуацій, в яких Пресвяті Дари були б в небезпеці не пошанування. В дійсності причиною відкинення практики причащати дітей є вплив римо-католицького богослов’я, який мав місце у нашій історії. Римо-католицьке богослов’я створило свою власну і справді дуже багату традицію, яка базується на філософії Аристотеля і дуже велику вагу прикладає до значення розуму. З тої причини латинські богослови як вимогу до прийняття Святого Причастя стали ставити не тільки брак гріха, але і здатність розуму зрозуміти цю Тайну. Очевидно ніхто ніколи до кінця не зрозуміє тайни Божої любові, яка в Євхаристії. Однак почався процес резервування Святого Причастя для дорослих осіб, тобто тих, які мають належне користування розумом. Звичай не причащати дітей появився в римо-католицькій Церкві досить пізно і з богословської точки зору самі римо-католики мають з ним проблему. Важко пояснити чому людина, яка у хрищенні повністю стає дитиною Божою, стає повноправним членом Церкви, і через хрищення доступає цілковитого очищення, чому така людина не отримує Святого Причастя, яке саме є повнотою з’єднання з Богом і Церквою. З іншого боку, коли діти до певного періоду життя не мають права причащатися, то в дійсності це означає, що ми трактуємо їх як християн другої категорії. На якій підставі будь-хто міг би сказати, що існують християни першого класу (які можуть причащатися) і другого (діти)? Є дві речі, які можуть виключити людину з посеред тих, які причащаються – це є гріх, або явне заперечення, що під видами освяченого Хліба і Вина є присутній сам Ісус Христос (тобто єресь). Коли не дозволяється дітям причащатися то тим самим ставиться їх серед грішників або єретиків!

Однак сталось так, що ми прийняли практику Римо-католицької Церкви відносно уділяння Святого Причастя. Пригляньмося тоді навчанню цієї Церкви. Дуже цінним документом Римо-католицької Церкви щодо Євхаристії є Декрет папи Пія Х Quam singulari з дня 8 VII 1910 (AAS 2 (1910)). Буде, і для нас дуже корисним, бодай коротко, навести зміст цього документу. Пій Х виходить від слів Спасителя, з яких чітко виражається Його велика любов до дітей: Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже! (Мк. 10,14). Папа Римський пригадує, що Ісус Христос висказався також на тему невинності і чистоти душі дитини, коли сказав до своїх учнів: Істино кажу вам: Якщо ви не навернетеся, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Небесне Царство! (Мт 18,3). Папа завважує, що маючи на увазі ці слова Спасителя, Церква від самих початків намагалась приближувати дітей до Христа через Євхаристію, яку уділялось також немовлятам. Причастя уділялось під час хрищення за приписами майже всіх літургійних книг, які писалися до ХІІІ століття. Як наголошує Папа, ця практика в деяких місцях була збереженою довший час, натомість по сьогоднішній день живе в греків і вірних східних Церков (лат. apud Graecos et Orientales мабуть мається на думці інші Православні Церкви). Пій Х пригадує, – діти були живлені святим Хлібом, не лише при нагоді хришення, але часто також пізніше. З часом ця практика загубилася у Римо-католицькій Церкві, що остаточно схвалив ІV Латеранський Собор (1215), який говорить про необхідність досягнути вік – коли дитина користується розумом (іт.: l’età della ragione). Однак, Пій Х звертає увагу на проблематичність у визначенні цього віку. Варто при цьому звернути увагу на розпорядження, які, між іншим, Папа дав Римо-католицькій Церкві щодо першої сповіді і причастя дітей. По-перше відповідним віком до прийняття Святого Причастя є момент, коли дитина починає раціонально думати. Щоб приймати Святе Причастя, не вимагається повне знання правд віри, але дитина поступово повинна їх пізнавати. Мінімум, який вимагається від причасника – це така свідомість таїнства, яка дозволяє дитині розрізнити Євхаристійний Хліб від звичайного хліба, щоб таким чином з побожністю причащатися і відповідно до свого віку. Ті, хто відповідає за виховання дитини, мають пильнувати, щоб після першого причастя, дитина часто приступала до Святої Трапези, а коли це можливе, то навіть щоденно – за бажанням Ісуса Христа і Матері Церкви. Практично час першого причастя є тут з’єднаний з першою сповіддю, і загально стабілізується на 7 рік життя (з можливістю скорочення або продовження). Це практикується по сьогодні в Римо-католицькій Церкві.

Як ми бачили навіть з коротко наведеного папського документу головна риса процесу усталення цього віку це розум і здатність раціонального думання. Однак, потрібно звернути увагу ще на одну прекрасну думку Пія Х. Папа підкреслює, що в практиці, дитина у своїй невинності, не кормиться ніякою поживою для духовного життя. Це призводить до цього, що дитина часто вперше відчуває смак зла (гріха), ніж смак Божественної Поживи (Євхаристії). Папа коментує це наступними словами: ... лишається завжди плачу гідним втрата первісної невинності, втрата, якої можливо можна було б уникнути, отримуючи Євхаристію у періоді невинності (оригінал лат. мовою; переклад з іт. мови – Б.П.). Саме ці слова Пія Х повинні стати для нас спонукою до праці над тим, щоб наші діти могли якнайскоріше приступати до Святого Причастя. Щоб так було, потрібно провести відповідне виховання. Саме тому, ми хочемо вказати на деякі елементи релігійного виховання дитини.

(буде продовження)