Створено: Четвер, 17 березня 2011, 19:27
Дитина – жертвою насильства у сім’ї

 

Насильство – це один із способів, що забезпечують панування, владу людини над людиною. Насильство є обмеженням або узурпацією свободи волі.

Зміст нашої щоденності – це життєві труднощі, негаразди, низький рівень життя більшості сімей, занепад соціального престижу сім’ї, збільшення кількість батьків, які ведуть асоціальний спосіб життя, загострення проблеми найменш соціально захищених категорій населення – дітей, підлітків, молоді та жінок.

Проблема викорінення насильства в сім’ї є актуальною для кожної держави і кожного громадянина, оскільки її суть - у порушенні прав людини і прав членів у сім’ї. Сім’я повинна надавати безпеку, затишок, радість, наснагу до діяльності, життя, спілкування, що є можливим тільки за умови відсутності у ній будь-яких видів і проявів насильства.

Коли запитаємо про причини, чому молоді люди стають насильниками, то побачимо, що здебільшого коріння міститься у їхньому власному досвіді застосування сили. Хоч молоді насильники в дитинстві здебільшого самі не зазнавали фізичного насильства, проте зіткнулися з душевною жорстокістю. Батьки не знаходили для них часу, не вміли встановити зв’язок, щоб визнати їхню особливість та неповторність, а діти - не могли покластись на батьків. Рідні не сприймали серйозно їхніх потреб та найпотаємніших почуттів і жили своїми клопотами. Коли дитині не приділяють уваги, вона починає творити неподобства, щоб нарешті нею зацікавились. Агресія – це часто крик душі, це потреба уваги. Коли дітей ранять, насміхаються з них, тоді їм не залишається іншого виходу, як насильством, агресією заявити найближчим про свої біди. Хто застосовує силу щодо інших осіб чи, навіть, речей, одночасно жорстоко поводиться із самим собою. Коли я б’ю іншу людину, то завжди розбиваю щось і в самому собі, топчу цим і власну самоповагу. Коли жорстоко поводжуся з речами, то так само поведуся із самим собою. Люди, у яких закостеніли почуття, втрачають зв’язок із самими собою, а також з речами і подіями. Вони не відчувають самих себе, не знаходять жодного почуття до речей.

Деякі психологи вважають, «що агресивні почуття мусять розвиватися подібно до пари в казані – нагромаджуватися там і згодом знайти вихід». Людина мусить вчитися викидати назовні свою агресію так, як це буває тоді, коли, наприклад, рубаємо дрова, граємо у футбол або дивимося фільм.

Жорстока поведінка щодо дітей і нехтування їхніми інтересами можуть мати різні види і форми, але їх наслідками завжди є серйозний збиток для здоров’я, розвитку і соціалізації дитини, часто й загроза життю чи навіть стає причиною смерті.

Форми знущання над дітьми – це фізичне, емоційне (психічне) та сексуальне насильство. Зазвичай дитина-жертва страждає одночасно від декількох видів насильства.

Багато психологічних досліджень доводять, що найшвидше доб’ємося розвитку неагресивної поведінки в дитини власною виховною поведінкою, яка базується на любові та приязні.

Щоб зупинити насильство в нашому суспільстві, слід передусім не використувати його у вихованні. Кожна дитина – неповторна, єдина у своєму роді, і бажає, щоб її такою приймати і любити. Кожна дитина потребує дбайливої опіки батьків, досвіду беззастережного утвердження її власного буття. Вона мусить бачити, що рідні спроможні вирішувати свої проблеми, поводяться добре, і, що вони не карають дитину – слабшу істоту, навіть, якщо переживають розчарування у власному житті.

Цікаво почути Вашу думку на ці запитання: Як суспільство ставиться до явища насильства? Чи існує можливість допомоги жертвам насильства?