Створено: Вівторок, 30 листопада 1999, 01:00
Переслідування Василіян

ІСТОРІЯ ЧИНУ Частина 4

У Галицькій Провінції налічувалось усього п’ятсот ченців. І з них за свідченням о. Дам’яна Богуна ЧСВВ 140 ченців в радянський період було замордовано, ув’язнено або заслано. Відома, наприклад жахлива смерть двох василіян, які служили в Дрогобичі: Ігумена Якима Сеньківського та о. Север’яна Бараника. Їх заарештували 26 червня 1941 року. І через декілька днів знищили в нелюдяний спосіб: о. Сеньківського – є свідчення – зварили в казані Дрогобицької тюрми, а о. Бараника закатували, вирізавши на його грудях хрест.
Ці два священномученики – василіяни разом з о. Віталієм Байраком, єпископом Йосафатом Коциловським та Павлом Гойдичем 2001 року проголошені Блаженними. Це особливо промовисте визнання заслуг Чину.

В той же час Чин зазнав чимало утисків, переслідувань і з боку католицької Польщі. І вже у новітні часи. Так, 20 травня 1919 року 11 ченців із Жовкви і 32 із Кре-хова заарештували та відправили з глумом до концтабору в Домб’ю, що біля Кракова. Через два тижні до Варшави вивезли з цих двох монастирів бібліотеку, архів, майно, друкарське обладнання тощо.
Щоправда, через чотири місяці, внаслідок клопотань Апостольського нунція Акілле Ратті, ректора Краківської духовної семінарії о. Ростворовського та єпископа Коциловського, ув’язнені василіяни були звільнені, а 1924 року повернено і монастир-ські духовні і матеріальні цінності. Большевики переслідували василіян, бо це належало до їхньої безбожницької програми, щоб мучити й винищувати духовних осіб. Поляки хоч не були більшовиками, робили це саме ведені немилосердним шовінізмом, який затемнює розум і псує серце.
Політика Домб’я тривала і в травні 1920 року, коли Жовківське староство забо-ронило у Крехові відпуст – а люди все одно прибули, пробиралися до обителі різними стежками. І жандарми лютували, розганяли прочан, били, вдиралися з карабінами до церкви та келій і робили обшуки. Записано тоді у монастирській хроніки : „ Допекли поляки гірш москаля і татарина”.
Зазнали василіяни гонінь і в самій соціалістичній Польщі. В середині грудня 1952 року у Варшаві заарештували василіянина Павла Пушкарського та ще двох отців і двох братів. Це був не перший арешт Пушкарського. У травні 1919 року о. Пушкарсь-кого, разом з іншими ченцями вивезли в Домб’є. А наприкінці 1952 року заарештували втретє. І засудили на десять літ. Такий же термін отримав і о. Пасив Шевага. Весною 1955 року отців звільнили. Отець Пушкарській повернувся до свого монастиря у Вар-шаві проживши там 82 роки, а о. Шевага пізніше виїхав на душпастирську працю до Бразилії.
Решта ченців – о. Орест Яворський, брати Бенедикт Гасай та Ігнатій Олеськів – були звільнені набагато раніше: всередині 1953 року. Брат Ігнатій Олеськів був також репресований. В часі варшавського повстання, в серпні 1944 р. був ранений в голову. З іншими отцями німецька влада вивезла його до табору в Прушкові. По війні о. Пуш-карській викликав бр. Ігнатія Олеськіва до Варшави і він допомагав відбудовувати ва-силіянський монастир. Брат Бенедикт Гасай організував високомистецький церковний хор.
Неприхильно ставились до василіян і німці. Вони кинули до концтабору о. Ми-рона Калинця. Після звільнення він все одно помер. Німці силоміць забирали молодих василіян – священиків і богословів – до праці на шахтах та на інші важкі роботи.
Якийсь час переслідували василіян навіть у Бразилії. Серед них – о. Йосафат Ро-га (1903 – 1975) сидів за українську мову у в’язниці у Куритибі. Заарештований на якийсь час був і майбутній єпископ Йосиф Мартинець. Так само й о. Миколі Іваніву прийшлося багато витерпіти переслідувань і неприємностей з боку бразилійської полі-ції, що заборонила тоді в прилюдних виступах вживати чужої мови, і гонила українсь-ких місіонерів.
На цьому тлі ще більше стає зрозумілим патріотизм василіян, які разом з усім українським народом прагнули мати свою незалежну державу.

ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ

Дивись:
Монаший Чин Отців Василіян у національному житті України - Петро Шкраб’юк, Видавництво Отців Василіян « Місіонер » Львів - 2005