Створено: Вівторок, 31 серпня 2010, 17:00
Автор: Ієромон. Петро Кушка ЧСВВ
Любов Бога, ближнього, себе самого – протистояння?

І от один із них, законовчитель, спитав його, спокушаючи: Учителю, котра найбільша заповідь у законі?

Він же сказав до нього: Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю: це найбільша й найперша заповідь.

А друга подібна до неї: Люби ближнього твого, як себе самого.

На ці дві заповіді ввесь закон і пророки спираються. (Мт 22, 35-40)

 

Цей уривок з Євангелія добре відомий усім, хто хоч трішки цікавиться Біблією і євангельськими засадами. Але саме тому, що він видається нам так добре відомим, не завжди завдаємо собі труд уважно вчитатися в цей текст. А коли в нього прискіпливо вчитаємось і проаналізуємо, то виявиться, що він породжує ряд запитань, на які немає простих відповідей.

У тексті перехрещуються дві площини, два рівні, на яких Ісус говорить про любов: любов до Бога і любов до ближнього. На цьому власне перехрещенні і постають питання.

Ось бо Ісус Христос каже любити Бога УСІМ серцем, УСІЄЮ душею, УСІЄЮ думкою. Тим самим вказує на всеобіймаючу любов, яка не залишає місця на інші види чи напрямки любові. Коли, отже, все своє серце віддам Богові, то чи може залишитися в ньому місце на любов до чогось іншого, на любов до створінь, на любов до інших осіб поза Богом?

Що сказати, наприклад, про любов хлопця, який відчуває, що ЦІЛИМ серцем полюбив дівчину? Або про любов матері-батька, які УСІЄЮ душею люблять свою дитину? З життєвого досвіду знаємо, що в серці віруючої людини може з'явитися конфлікт, який деколи веде до нехтування Божих законів, а навіть - до відкидання Бога задля любові до другої людини, до ближнього. Це ж бо християни живуть у несакраментальних «подружжях», у цивільних судах домагаються розлучення подружжя, - а все це, як твердять, - "задля любові". А коли любов Бога стає на перешкоді - як їм здається - любові до людини, вони готові й зовсім Його покинути. Це ж проблеми, з якими зустрічаються люди віруючі: які моляться, ходять до церкви. Чи одна любов може заважати іншій? Дасться це розв’язати?

 

Ряд запитань народжується також в іншій площині – на перехрещенні любові до ближнього і до себе самого. На перший погляд, все тут видається простим: люби ближнього твого, як себе самого.

Але, що означає - любити себе самого? Де проходить ота тонка межа поміж любов’ю до себе, про яку говорить Ісус, а себелюбством, егоїзмом? Чи, відповідно, егоїстичні постави не можуть впливати на неправильне формування любові до ближнього, яка може прийняти форму «егоїзму удвох», чи егоїзму в якомусь дещо ширшому, але закритому гуртку? Чи не на таких підставах можуть утворюватися різного роду т.зв. шайки, кліки, банди? Як тому протидіяти? Як визначити ту любов до себе самого, яка стимулює розвиток справжньої, здорової любові до ближнього?

 

Буду вдячний за Ваші думки.

Якщо комусь простіше, нехай пише польською мовою.