Створено: Вівторок, 31 серпня 2010, 09:10
Автор: Administrator
Свята Гора на Львівщині

Bez_tytuuУкраїнська земля багата на місця, пов’язані з об’явленнями Марії Матері Божої. Мабуть Пречиста Діва Марія в особливий спосіб любить багатостраждальний український народ та землю, на якій він живе. Протягом століть неволі численні й різні вороги глумились над нею, а українці - і далі живуть на своїй землі, і тепер уже - в соборній Україні.

Маловідомим місцем, де об’явилась Матір Божа, є Свята Гора, яка розташована у 60 км на схід від Львова між селами Білий Камінь та Ушня у Золочівському районі. Тут - на вершині цієї гори - 6 вересня 1948 року три дівчини та юнак стали свідками появи Божої Матері. Серед них була і монахиня-василіанка Марія Особа, яка проживала в с. Гавареччина Золочівського р-ну, і яка, ймовірно, померла в 1991 році. Після чудесної появи Пречистої Діви, на горі забило джерельце. Оскільки ця місцевість розташована далеко від головних шляхів і на цьому терені активно діяли загони УПА, то ж відразу після закінчення війни радянська влада спочатку була тут досить слабкою. Завдяки таким обставинам віруючим вдалось побудувати тут каплицю, після чого на гору стали приходити сотні прочан.

Це були важкі часи для нашого народу: радянські окупанти старалися знищити будь-які прояви релігійного та національного життя українців. То ж, коли віруючі почали вже масово відвідувати місце об’явлення Божої Матері, влада брутально знищила каплицю і джерело на Святій Горі, аби перешкодити їх спільним молитвам.

Проте і в важкі часи "катакомбної" Церкви в це місце, попри заборону і небезпеку арешту, приїжджали підпільні священики УГКЦ. Так, зокрема, в 1970 році тут були священики УГКЦ Володимир Стернюк та Іван Кубай [1].

Здавалось, що після виходу Церкви з підпілля у 1990 році, це святе місце знову притягуватиме до себе паломників, але ... але батько брехні не дрімав. Коли монахи-студити УГКЦ, вирішили закласти на Горі чоловічий монастир, їм на перешкоді стало керівництво колгоспу в селі Білий Камінь, до якого належала Свята Гора. Після суперечок між вірними, які часом переростали у бійки, голова колгоспу - виходець із Східної України - віддав цю землю у розпорядження відроджуваної тоді Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ).

Далі - у 90-х роках - парафіяни та священик села Ушня відновили дерев’яну капличку та джерело, а з 1998 року почалися піші прощі зі Львова до Святої Гори. Сьогодні на горі зведено дві церкви та монастир Положення Ризи Пресвятої Богородиці УАПЦ. Одна з церков є церквою, яку називають літньою. Літньою, тому що тут вірні лише стоять під навісом, що, звичайно, добре влітку, але зимою - тут за зимно. Тому зараз закінчується перенесення дерев’яної церкви на Святу Гору для того, щоб і взимку відправляти Літургії для паломників. Є і чудесне джерельце, де можна набрати цілющої води. Поруч джерела є копія стопи Богородиці, яку Вона залишила тут під час свого об’явлення. Так як об’явлень Матері Божої було декілька на відстані до сотні метрів, то ж на кожному такому місці стоїть фігура Пресвятої Богородиці.

Автору вдалось порозмовляти з монахами цього монастиря (є їх на сьогодні лише двоє): один - послушник з Яворівщини та старець - великосхимник ієромонах Адам. Отець Адам перейшов в цей новостворений монастир з Почаївської Лаври, яка ще й досі належить до Української Православної Церкви Московського Патріархату. В розмові з нами старець не торкався політики й розмова точилась довкола духовного життя. На моє запитання: «Чому маємо різні конфесії (так багато конфесій)?,– старець відповів, що: "Церква є одна, а церковних влад є кілька".

Варто згадати і село Гавареччина, до якого веде дорога повз Святу Гору. Його населення - це 76 осіб станом на 2006 рік. Село розташоване в глибині лісів. До початку 1990-х років автомобільного сполучення з ним практично не існувало. Потім вузький ґрунтовий шлях через ліс засипали щебенем. Таким він і залишився до сьогоднішнього дня. У селі є місце поховання вояків дивізії «Галичина», які загинули у «Бродівському котлі» у липні 1944 року, та криївка-музей воїнів УПА, де 20 січня 1946 р загинув воїн УПА Йосип Вислинський.

Село є осередком традиційного народного промислу - так званої чорнодимленої (закуреної) неполиваної кераміки [2]. За місцевою легендою першими мешканцями села були гончарі, яких графиня Тереза Вишневецька переселила з с. Білий Камінь, щоб вони своїми печами не задимлювали містечко. У XX столітті, в умовах поширення фабричного посуду, народний промисел поступово занепав і на сьогодні в селі є лише 3 сім’ї, де виробляють чорну кераміку. В 1984 року гаварецька кераміка була представлена на міжнародній керамічній виставці у Фаєнці (Італія), де здобула золоту медаль. Світлина одного з його вазонів увійшла до каталогу найкращих витворів керамічного мистецтва Європи.

Ось такою є ця чарівна місцевість, яку варто відвідати, щоб наочно переконатись, побачити і відчути опіку Божої Матері над працьовитим українським народом.

Література

  1. http://db.ichistory.org/index.php?pg=0&fstl=0&fst=0&st=16
  1. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%87%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0

Володимир Мосоров