Створено: Неділя, 22 серпня 2010, 21:48
Автор: dk Bohdan
Зібрали всіх ... злих і добрих

Роздуми над Мт 22, 1-14

Чергова притча про Царство Небесне.

Цим разом вона про те, що люди мають це Царство … глибоко «десь». А, може, й ще далі.

Оце, приходить на світ Син Божий і запрошує нас до Царства Отця свого – до Царства Небесного.

Тільки - кому воно й навіщо потрібне?

От, якби Ісус сказав: «Ходіть! Кожному з вас дам мільйон золотих!», - це була б цілком інша справа! Тоді б побігли за ним, перемагаючи і біль і втому, і кричали б аж до хрипоти: «І я - теж! І я - твій учень!». А якесь -там … «Царство Небесне»? Це - байки!

І кожен пішов до того, що не є байкою, і що - дуже реальне й конкретне: «пішли собі: хто на власне поле, хто до свого крамарства», - ось зайняття варті уваги! Знайшлись ще й такі, які для власної приємності, а може й просто - з нудьги, а може - щоб осмішити того, хто запрошує: «схопивши слуг, познущалися з них і повбивали».

Дурні. На що ж вони розраховують, глузуючи з сильнішого за себе?! Дурні … А ми, часом, не дурні? Насміхаємось, глузуємо, знущаємось …

Як же там було у притчі? Ага! Почали брати на обід (до Царства Небесного) та ще й усіх, кого знайшли: «кого тільки спіткали – злих і добрих».

Добрих? Згода! Але чому - злих? Яким же то «правом»?

Нормальним правом, яке вводить у світ Ісус Христос – правом прощення гріхів: список присутності в Царстві не має ж елітарного характеру! Він - не закритий, а через Хрест Ісуса Христа - відкритий для кожного.

Помандруймо, отже, під Хрест Господній, щоб збагнути: чому-то в нашій притчі одного з гостей … викинули геть.

Біля Христа, як відомо, розп’ято ще двох розбійників. Один з них - насміхався з Ісуса і не отримав прощення. Другий - визнав свої гріхи. Обоє - були колись злими людьми. Але й обоє - були біля Спасителя, ось-ось біля воріт Царства Небесного. І один з них - залишився з Ісусом. А другий - був невдячним: насміхався, вважав Ісуса дурнуватим, бо дав себе спіймати і вбити …

Постава останнього - це й є постава того, якого в нашій притчі викинули із світлиці. Він злегковажив господаря, бо той видався йому простаком, що задурно роздає свої добра незнайомим. Викинутий бідолаха теж був неспроможним до вдячності, подяки, розкаяння. Не зрозумів поваги ситуації, не зрозумів, що доступає вивищення, на яке нічим собі не заслужив: «Не був убраний у весільну одіж» …

І ще - слово про «одіж».

Багато коментаторів каже, що ця «одіж» - це добрі діла. Може й так.

Я, однак, читаю, що запросив «злих і добрих». «Злих» - тобто було їх - багато. А викинули ж лише «одного». Це означає, що інші злі все ж мали потрібну одежу - зрозуміли добро, яке їм вчинено і розкаялись …

Зрештою, нічого не сказано у притчі про те, чи той - якого викидали - належав до тих добрих, чи до тих злих …

Подумаймо, отже, над двома справами:

  1. Що для мене означає Царство Небесне? Чи приймаю я запрошення до цього Царства? Що я готовий посвятити для нього?
  2. Як себе оцінюю: я - добрий, чи злий?

Як себе не оціниш - тебе запрошують до Царства! Там на тебе чекає місце. Можеш себе цього місця позбавити і своєю ароганцією, і впертістю, і погордою, і невдячністю. Але - без огляду на те, що накоїв у цьому житті - коли приймеш Божий дар з вдячністю, коли Божа доброта сокрушить твоє серце і покаєшся – не будеш відкиненим від Божої трапези.