Створено: П'ятниця, 18 травня 2012, 10:29
Заповіді Божі

tablyciaЯк небесні тіла рухаються за певними знаками, встановленими Богом (Пс. 148, 6), так і люди повинні жити за Божими законами «Заповідями». Господь Бог дав нам Заповіді для нашого тимчасового і вічного щастя. Правильна дорога і життя у святості на нелегкій стежині земного життя, яка провадить в «Новий Єрусалим», через виконання Божої волі, дотримуючись Заповідей, які подиктовані самим Творцем, Якого об'явив людині Ісус Христос, Син Божий, народжений від Діви Марії. З Біблії знаємо, що Бог дав людям закон, який має служити добру, і в такий спосіб уподібнити людину до самого Себе. Виконуючи Заповіді Божі, людина стає на вірний шлях, щоб не збитися з правильного путі. Отці церкви навчають, що людська особа, переображена в Христі, покликана своїм способом життя уподібнюватися до cпособу життя Бога. Знаємо, що життя у Бозі всім нам дароване у Святих Таїнствах. Отже, людина отримала життя в Ісусі Христі. Життя у Христі, дароване у Святих Таїнствах, є основою християнської моралі, - тобто правил і норм поведінки християнина. Християнське моральне життя – це свідчення віри.

Отже, виконуючи Заповіді Божі, людина стає свідком віри в правдивого Бога, Творця всесвіту. Без законів людина загубиться та ніколи не піде вірним шляхом. Зауважмо, що кожна країна, будь яке суспільство мають свої закони, які регулюють взаємовідносини, встановлюють певні правила поведінки та принципи існування людей. Багато є законів, які діють на певній території і часом обмежені строком дії та іншими чинниками. Щоб там не гадати, закон треба поважати і жити за правилами. Все це передбачено правом, щоб був лад і спокій. Кожний закон має служити для добра людини. Закони встановлюють і закони змінюють, але є серед них один, який важко змінити - хто б не намагався це зробити. Тих людей вже немає, а закон залишається обов’язковим до виконання. Цей закон призначений для всіх часів і всіх народів. Він є основою існування життя людей. Цей закон - це «Божі Заповіді».  Божі Заповіді дані нам для нашого ж життя. Вони — непорушний фундамент щастя й ладу. Вони є для людства тим, чим є фундамент для дому, мотор для машини, повітря для легень, крила для птиці. А щоб вони дали нам щастя, задоволення і спокій серця на землі, і запевнили вічне щастя, то треба їх знати, розуміти, любити та зберігати не "десь" і "колись", а щодня, протягом всього свого життя. Хто дотримується Божих Заповідей, той любить Господа Бога, - як це навчає святий євангелист Іван: «Це бо любов Бога: берегти його Заповіді. А Заповіді Його нетяжкі» (І. Ів. 5,3).

 

 

Важливість Божих Заповідей і їх необхідність у житті людини

Господь, як люблячий батько, дає своїм дітям певні вказівки, правила, виконуючи які можемо осягнути щасливе життя на землі й у вічності. Заповіді Божі як вказівки, правила, не позбавляють людину свободи — це через гріх людина стає невільником. Суть свободи полягає не в тому, що людина може творити добро чи зло, а в тому, що людина повинна робити лише добро. Якщо б сила свободи полягала в тому, що людина може творити добро або зло, то тоді вільна людина перевершила б пана Бога. Чому? - Тому, що Господь Бог не може бажати чогось такого, що є морально злим; а однак кожний повинен визнати, що Господь є найвільнішим. Якщо ж людина гово­рить, що має повну свободу і може творити добро або зло, як їй заманеться, то та свобода творення зла є не досконалістю, а слабістю. Коли ж людина творить лише добро, дотримується Божого закону, то така людина наближає свою волю до найсвятішої волі Бога. Така свобода не відрізняється від святості і чесноти, і така свобода називається християнською свободою. Про неї говорить Ісус Христос так: «Коли Син вас визволить, то справді станете вільні» (Йоан 8, 36). Про неї говорить також св. Павло: «Господь же — дух, а де Господній дух - там воля»(II Кор. З, 17). А святий Яків християнську релігію називає досконалим правом свободи (Як. 1, 25). Служити Богу — значить панувати. Навпаки ж, хто грішить, той позбавляється тієї свободи і стає слугою гріха (Йоан 8, 34). Щоб відповісти на питання про свободу і важливість Божих Заповідей у житті люди, нам треба замислитися над тим, чи знаємо ці правила, вказівки, і над - наскільки виконуємо їх? Божі Заповіді утворюють органічну єдність, де кожне слово відсилає до цілості. Прогрішитися в одній Заповіді – це порушити ввесь закон, стати невільником гріха. Святий апостол Яків пише: «Хто прогрішиться лише в одному – стає у всьому винуватий» (Як. 2:10). Однак той, хто свідомо і добровільно виконує Заповідь «Нехай не буде в тебе інших Богів», не може свідомо порушити всі інші Заповіді. У Святому Писанні читаємо, що камінь, який знехтували будівничі, став головним у розі, від Господа це все сталося і дивне воно в очах наших. Отже, Заповіді не можна порушувати, вони як вугільний камінь для будівничих. Вугільний камінь в стародавніх будівлях був не лише частиною фундаменту чи укріплення, але це був найважливіший елемент цілої будівлі. Він з’єднував і скріплював усі частини будівлі. Якби його не було, цілий будинок розвалився б. Камінь був найголовніший і так залишається й по сьогоднішній день. Якби не було Божих Заповідей, наше життя також зазнало б руйнації, і в світі було б страшно жити.

Хто є вугільним каменем у духовному житті людини?

Якщо людина вірить в Бога, то вона мусить підпорядкуватися Його волі. Сама в собі людина є немічна і крихка, але, сотворена на образ і подобу Божу, отримавши Святого Духа, є неповторною і Богом освяченою, яка через все своє життя на землі прямує до святості, до небесної країни, яку називаємо Царством Небесним. Щоб дійти туди без перешкод, мусять бути якісь дороговкази. Для віруючої людини неможливо будувати життя, прямуючи до неба без Заповідей Божих. Людина сама-по-собі мусить бути укріплена і цим вугільним каменем, укріпленням, яким є сам Господь Бог. Його Заповіді - це не заборони, а тільки дороговкази, пропозиції, які ведуть до щастя в любові. З цього розуміємо, що без любові нічого не можна осягнути. Якщо в людини немає любові до Бога, вона нічого не спроможна зробити доброго.

Одного разу до Ісуса приступив один законовчитель і спитав Його: «Учителю, яка найбільша заповідь у Божому Законі?». Ісус відповів просто: «Люби Господа Бога твого цілим твоїм серцем, усією своєю душею, усіма думками своїми, а ближнього свого як самого себе». (Мт. 22, 36-40). Дійсно, якщо людина спроможна любити свого ближнього, як же вона не любить Бога понад усе? Коли говоримо про найбільшу заповідь в Божому Законі, треба звернути увагу на велику різницю в слові «любов». Є велика різниця у випадку, коли одружений чоловік любить свою жінку по-людськи, без Бога, від тої любові, якою любить він свою жінку як унікальне Боже сотворіння, освячене Святим Духом, любить в Ісусі Христі. В останньому випадку чоловік неспроможний зрадити свою дружину тому, що любить в ній також Бога. В такій любові немає місця на егоїзм, самолюбство тощо. Дивлячись на свого ближнього, дивимося не просто на людину, а на дитину Божу. Ця Заповідь, про яку говорить Ісус, що є найважливішою в житті кожного віруючого християнина, по суті співзвучна з першою заповіддю «Декалогу», який Бог дав Мойсеєві на горі Синай «Нехай не буде в тебе інших богів крім мене». Той, хто виконує цю заповідь, любить Бога понад усе, а хто любить Бога понад усе - той зможе виконувати всі інші заповіді. А хто порушить цю Заповідь, прогрішиться проти всіх інших. Тому ця перша - є найважливіша, бо з неї все випливає. Як говориться в книзі псальмів: «Коли Господь не будує свого міста, дарма працюють Його будівничі. Коли Господь не зберігає міста, дарма пильнує сторож. Дарма засиджуєтеся до пізна, усе ж їсте загарований хліб, Господь дає у сні його людям». То ж, будуймо своє життя згідно з навчанням самого Господа нашого Ісуса Христа. Хай наші міста, села, сім’ї, подружжя, наша праця і навчання – хай все буде збудоване в Бозі». ( Пс 127).